17 лютого
Я нарешті
відіслала свої десять листів на Схід. Десять сторінок писаного тексту на
листку формату А4. 23 грн. 50 коп. за конверти.
Якось важко ті листи мені писалися. Дитина товчеться, вередує і постійно вилазить на коліна. А які тільки думки
не приходили в голову, поки писала черговий раз стандартний текст: « і пощо воно мені треба?», «і яка з того користь?», «от
дістане мій лист якийсь тітушка, чи якась агрессивна бабулька-українофобка», «блін,
все таки страшно, ще пов’яжуть за екстремізм», «пришлють бомбу в посилці». Були
і позитивні романтичні фантазії, у яких мирні втомлені донетчани наприкінці
робочого дня відкривають мій лист, читають і розуміють, що на Заході живуть не
бандерівці-людоїди, а такі самі забембані владою люди. Строго вирішивши посилок зі Сходу не відкривати, зібрала
волю в кулак, таки дописала ті десять сторінок і відправила листи.
18 лютого
Я зрозуміла значення своєї маленької перемоги над собою. Скільки
людей жертвували значно більше: життя,
здоровʼя, кошти, зусилля. Тепер я точно знаю, що сенс писати листи на Схід є. Раніше я
уявляла що кожен лист, то мостик через мур ненависті і непорозуміння між Сходом
і Заходом, який звела банда, щоб розділяти і володарювати. Але вчора я
зрозуміла, що то не мостик, а прокопаний тунель. Такі тунелі зруйнують стіну і
вона завалиться, поховавши під собою і будівельників, і охоронців. Не можете
бути в Києві? Зробіть хоч щось, щоб допомогти хлопцям. Вони вмирають за нас! Дівчата, жінки, мами
з дітьми, це робота для вас! Думаєте вже пізно? Ніхто не знає, що буде завтра. У
вас є інші ідеї? Вперед! Ні? Беріть інструмент і приєднуйтесь. Ви – крапля в
океані! Пам’ятаєте?
