Ви думаєте, школа дає нам знання? Ні вона дає нам більше ніж знання. Вона дає нам уроки жізні.
Спогад 1.
Середня школа.
1 вересня. Треба
нести у школу квіти. Я уже знаю, що 1-го вересня квіти дуже дорогі, і що без
квітів у школу йти не можна і що, то мають бути дорогущі троянди, бо, як казала
наша історичка: «Айстри і жоржини – то віники».
Спогад 2.
Старші класи.
Вчити історію було нудно. І от у мене «4» за рік. Вчителька історії говорить, що якщо хтось
незадоволений своєю оцінкою, то можна перездати. Перездати не вдається. Нас ніхто й не збирається слухати. Ми чекаємо, щось вчимо. У вчительки не має часу. Нам страшно. Ми вирішуємо здатися. Через кілька днів однокласниця розповідає, що її батьки занесли
вчительці каністру бензину.
Спогад 3.
Старші класи.
Математика серед
моїх улюблених предметів. Мій батько – викладач фізики. Він додатково займається зі мною. Ми розв'язуємо задачі зі збірника для тих, котрі поступають у вузи зі страшною
народною назвою «Сканавій». Я знаю математику, і не можу зрозуміти, чому у мене
знову «4» за чверть? І тут просвітлення: моя однокласниця мені розповідає, що її
мама занесла вчительці «подарунок» у якому, зокрема, постіль, і дивується: «Як
вона зможе на тій постілі спати?»
Коли я закінчила
школу, я, як і більшість, засвоїла:
1)
щоб, до тебе добре ставилися, треба «носити», хоча б квіти;
2)
якщо не вчишся - оцінку можна купити;
3)
навіть, якщо вчишся, добру оцінку все одно часом доводиться купувати
«Уроки жизні» ми
засвоюємо ще в школі. А далі ми уже «розумно» користуємося набутими знаннями.
Ці уроки неправильні. З такими «знаннями» ми не складемо тест нашого життя. Чи ви думаєте «залік» до Раю можна буде купити? Чи може збираєтеся прийти до
Христа з найдорожчими трояндами?
До речі. Хімія мені важко давалась, але мені поставили
«5» з милосердям, а наш фізик був дуже доброзичливим чоловіком з гумором. "Урокі жизні" треба забути. Вчитися
треба у добрих вчителів.
