Ти ж моя пательня!

Набридло їсти тефлон. 

Поміняла енну тефальку на двокілограмовий фірмовий чавун. А що, нормально.

 Аргументи за:
1)     екологічно (їсти тефлон шкідливо);
2)     надійно (біокераміка при першому ж перегріві дає мікротріщини і їжа починає прилипати; тефлонове покриття також поступово псується);
3)     економічно (була дорогуща, але довговічна з гарантією 25 років!);
4)     корисно (додаткове джерело надходження заліза у організм – то не жарт)

Аргументи проти:

1)      вага (трохи важко перевертати млинці);

2)      їжу класти на розігріту пательню (після тефлону треба звикнути);

3)      без олії, кажуть, не вийде

Мені підійшло. Смажену їжу їмо не так часто.  Ну і, як на мене, краще качати мʼязи чавуном, ніж їсти тефлон або мучитися з біокерамікою.

Без примусу

                                  Св. Августин

Коли нашому молодшому сину Климові ще не було двох років, він навчився говорити «не очу!», що означало «не хочу». Після двох років ми почули: «сям!», тобто «сам». Це називається криза двох років. Так діти утверджують себе як незалежні особистості.

Наш старший восьмирічний син, чесно кажучи, не дуже любить робити уроки. На англійськомовних сайтах нету можна прочитати ряд «законів» і порад, які зводяться, здебільшого до наступного: «Більшість дітей не люблять робити домашню роботу», «Ви не повинні заставляти дитину робити домашнє завдання» (нехай сама вибирає коли робити, але в один і той самий час щодня) і «Це проблема вашої дитини» (дайте їй зіткнутися з наслідками). Останнє звучить навіть трохи страшнувато. Але так американці вчать дітей самодисципліни та відповідальності,  допомагають розвинути впевненість у собі та інтуїцію, вчать формувати власну незалежну життєву позицію.

Студенти. Вони не скажуть «не очу» і не скажуть «мені не хотілося робити домашню роботу». Вони скажуть: «не встиг», «ой, зовсім вилетіло з голови», «поламався комп» або «ви не казали». Звичайно можна згадати про не набрані бали чи пригрозити майбутнім іспитом. Але яким буде результат?

Св. Августина примушували читати Гомера і він зненавидів греку. Найкращі результати навчання дає тоді, коли без примусу (необов'язкові завдання, можливість широкого вибору, можливість придумати собі завдання самому). А всі крапки над «і» розставляє «закон урожаю» (що посієш, те й пожнеш, або що вивчиш, те знаєш і вмієш). Але найголовніше те, що «вчити без примусу» означає також «з розумінням, повагою і любов'ю». 

Прокляття Єви?

Уявіть собі миле, енергійне, самовпевнене і дуже вперте французьке дівча з обличчям Софі Марсо, яке порпаючись у глині або довбаючи та поліруючи мармур творить скульптуру. А тепер уявіть вдвічі старшого поважного чоловіка з зовнішністю Жерара Депардьє. Ті двоє – це талановита жінка-скульптор XIX ст. Клодель і всесвітньо відомий Роден у фільмі "Каміла Клодель" (скачати тут). Вона для нього – пристрасть, він – сенс її існування. Він ліпить життя, вона – свою біль і страждання. Він багатий, вона – зводить кінці з кінцями. З розвитком сюжету миле дівча стає нещасною покинутою жінкою, що страждає на параною. Трансформація образу просто вражаюча (і поведінка, і костюм, і косметика). Довели… Або сама себе довела…

Мені бракувало хепі-енду. Проте, фільм класний. Він є чудовою ілюстрацією до біблійного тексту: "І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою" (Буття 3, 16). Це прокляття Єви. А може, просто то був НЕ ЇЇ чоловік?

P.S. Забула написати, що фільм пізнавальний. І Роден, і його майстерня, і гарно показано як скульптор працює.

«Урокі жизні» (до дня вчителя)

Ви думаєте, школа дає нам знання? Ні вона дає нам більше ніж знання. Вона дає нам уроки жізні.

Спогад 1. Середня школа.

1 вересня. Треба нести у школу квіти. Я уже знаю, що 1-го вересня квіти дуже дорогі, і що без квітів у школу йти не можна і що, то мають бути дорогущі троянди, бо, як казала наша історичка: «Айстри і жоржини – то віники».

Спогад 2. Старші класи.

Вчити історію було нудно. І от у мене «4» за рік. Вчителька історії говорить, що якщо хтось незадоволений своєю оцінкою, то можна перездати. Перездати не вдається. Нас ніхто й не збирається слухати. Ми чекаємо, щось вчимо. У вчительки не має часу. Нам страшно. Ми вирішуємо здатися. Через кілька днів однокласниця розповідає, що її батьки занесли вчительці каністру бензину.

Спогад 3. Старші класи.

Математика серед моїх улюблених предметів. Мій батько – викладач фізики. Він додатково займається зі мною. Ми розв'язуємо задачі зі збірника для тих, котрі поступають у вузи зі страшною народною назвою «Сканавій». Я знаю математику, і не можу зрозуміти, чому у мене знову «4» за чверть? І тут просвітлення: моя однокласниця мені розповідає, що її мама занесла вчительці «подарунок» у якому, зокрема, постіль, і дивується: «Як вона зможе на тій постілі спати?»

Коли я закінчила школу, я, як і більшість, засвоїла:

1)        щоб, до тебе добре ставилися, треба «носити», хоча б квіти;

2)        якщо не вчишся - оцінку можна купити;

3)        навіть, якщо вчишся, добру оцінку все одно часом доводиться купувати

«Уроки жизні» ми засвоюємо ще в школі. А далі ми уже «розумно» користуємося набутими знаннями. Ці уроки неправильні. З такими «знаннями» ми не складемо тест нашого життя. Чи ви думаєте «залік» до Раю можна буде купити? Чи може збираєтеся прийти до Христа з найдорожчими трояндами?

До речі. Хімія мені важко давалась, але мені поставили «5» з милосердям, а наш фізик був дуже доброзичливим чоловіком з гумором. "Урокі жизні" треба забути. Вчитися треба у добрих вчителів.

Зачаровані цукром?

Ви колись здавали стандартний аналіз крові на цукор? А тепер уявіть собі, що одного разу ви приходите за результатом, а тут оп – 6,01 при нормі 4,11–5,89. Що за фігня? Точно помилка – подумаєте. Тоді вам скажуть піти здати аналіз на глікований гемоглобін, який покаже середній вміст цукру в крові за останніх три місяці. Ну здали. В іншій лабораторії.  Результат – 6,02 при тій же нормі 4,8-5,9. І от тут вже вам прийдеться йти до ендокринолога, бо така ситуація називається «переддіабетичний стан». Тепер ви вирішуєте, що все – пора «замінати» з солодким. І от за два тижні ви нарешті доходите таки до ендокринолога і результат вашої глюкози – 3,4 (пам'ятаєте норму – 4,11-5,89 ?). Цукор у вас понижений і вас питають в лабораторії: вам не погано? А висновок лікаря звучить так: загалом з цурками у вас все нормально.

Це не вигадана страшилка з щасливим кінцем. Це моя історія. З вами таке, звичайно, статися не може. Ви думаєте я їла цукор ложками? Зовсім ні. Цукерок, печива і шоколаду практично не вживаю. Чай пʼю без цукру, а каву і солодку газ-бульку не п'ю взагалі. Тоді чому? А тому, що літо – це пора ягід та фруктів, які містять фруктозу – найшкідливіший з цукрів. Але самі вони не дали б такий результат. З чим ми їмо ягоди? – з цукром, а з чим каші? – з медом, який є по-суті тим самим цукром. А булочку з медом любите? Ну ще додамо всякі млинці, налисники, сирники і т.п.

Мені запам'яталась стаття «Зачаровані цукром (усе не так і солодко)» у National Geographic Ukraine. О, там ціла історія про те, як наше суспільство докотилося до цукрового рабства.

Знаєте в чому наша проблема? Ми прагнемо задоволення. Як пише NGU, «коли цукор потрапляє в кров він подразнює ті самі рецептори задоволення у мозку, що героїн і кокаїн. Будь-яка смачна їжа має таку дію – тому вона й смачна! – але цукор дає найвиразніший ефект. І  цьому сенсі він є справді наркотиком, що викликає звикання». А забагато цукру – шлях до діабету, проблем з високим тиском і серцем.

То що, його не їсти зовсім? Складно регулярно вживати наркотик малими дозами? А якщо настрій поганий… А якщо все дістало…  Ну але ж ви знаєте, що не треба «заливати» проблеми алкоголем, ну то його і цукром заїдати не треба. До речі, це і не допоможе, а лише посилить депресивний стан.

Норма? За рекомендаціями Американської асоціації серця це 6 і 9 ч. л. цукру в день для дорослих жінки та чоловіка відповідно (чоловікам не пощастило більше, це просто відсоток від щоденної норми калорій), включаючи доданий цукор в їжі, тобто солодощах і солодких напоях. У підрахунок не входить цукор у фруктах і молочних продуктах.

Солодке життя - це не життя з солодощами.

А в душі кожен - художник...

 Когут Юлія

Пам'ятаєте хто такий Поллок і як минулого року мої студенти-актори малювали картини у його стилі? А тепер уявіть собі групу культурологів, які вивчають "Історію мистецтва" і яким за темою "Що є мистецтво?" дано чотири завдання на вибір, причому не обов'язкових для виконання:

І. Подивитися фільм про Джексона Полока і відповісти на 10 питань, які стосуються його творчості.

ІІ. Подивитися фільм про Піта Мондріана і відповісти на 10 питань, які стосуються його творчості.

ІІІ. Намалювати картину у стилі Джексона Полока (гуаш, розмір мінімум А2).

ІV. Намалювати картину у стилі Піта Мондріана (гуаш, розмір мінімум А2).

Результат: у мене грубий рулон живопису і жодного виконаного письмового завдання. 

Висновки: 1) кожен у душі - художник... 2) Пікассо був правий: "Мистецтво змиває з душі пил буденного  життя". 

Крамаренко Ганна

Пономаренко Дана

          

Байбула Лілія та Доманська Анна