Весела вісімка 2013 і з Новим 2014 роком!

Веселу вісімку 2013 склали вісім приколів нашого Клима, якому зараз два з половиною роки. 

Складне питання

Прибігає зарюмсаний Клим: "Мама я реву! Я не знаю чого я реву! ... Мама, чого я реву?"

Я ми завжди знаємо, чому насправді у нас поганий настрій?

Як втішити брата?

Клим старшому семирічному братові: "Атя, не реви! Пішов в баня!"

Основна потреба

Клим прибігає, тулиться і просить: "Мама, полюби мене!"

Чого нам не вистарчає для повного щастя?

Клим просить: "Мама, купи мені музичні інструменти: барабан, і арфу, і контрабас, і балалайку!"

Часом варто задуматися, чи потрібна нам чергова "балалайка"?

Що правда, то правда

Клим роздурівся. Я роздратовано: "Клим, у тебе гальма є?"  Блискавична відповідь без тіні сумніву: "Нема!"

Вдале порівняння

Клим крутиться: "Мама, дивись, я нінзяго!" 

Уточнення

Клим, як і всі діти, хоче бути великим, але розуміє, що він найменший у родині. Врешті, приходить до цілком прийнятного висновку: "Я маленький, але так не дуже"

Все має бути в порядку

Прибігає засмучений Клим: "Мама потілуй мене і повитилай сьози!"

Малі діти плачуть і вже за мить сміються. Біль швидко спиняє мамин поцілунок. Вони легко пробачають образи і вміють просити. Їм легко сказати: "Потілуй!" та "Полюби мене!" Вони радо допомагають, не розраховуюючи на вдячність. Вони уміють бачити красу світу, дивуватися і радіти. Скільки радості їм приносить крутіння навкало своєї осі і шалена біганина по хаті!

Бажаю всім і собі у Новому 2014 бути хоч трохи дітьми. Широкими очима дивитись на світ, прагнути знань,  радіти не грошам і любити усім серцем.  З Новим 2014 роком!

До речі. На фото ліхтарики мого дитинства. 

Збережімо революційний дух!

Позавчора ми з нашим старшим восьмилітнім сином Юрком розмальовували листівки. Наш молодший двохзполовиноюлітній Клим також взяв участь у проекті. Його листівка на фотографії. Навіть діти можуть попрацювати для загальної справи. 

Не бачите сенсу воювати у Львові? Ну тоді давайте посідаймо біля телеків та компів і будемо нити, що "так зле стало і нема на то ради". Можна ще переконати близьких, сусідів та знайомих, що "нічо з того не буде". А тоді, зрештою, ланцюгова реакція доставить нейтрони нашої зневіри до Києва. І тоді вже точно, краще не буде.

Кожен наш проект, навіть сповнений найкраших намірів, може закінчитися невдачею. Але якщо нічого не робити, шанси на успіх узагалі дорівнюють нулю. Водночас навіть маленька скромна справа може запустити у ланцюгову реакцію впененість у перемозі та рішучість для протистояння. Бо революцію роблять не у Львові чи у Києві. Спочатку революцію роблять у  своїх серцях і у серцях своїх ближніх. Давайте, зробимо усе, щоб зберегти  наш революційний дух!

До речі, шаблон листівки за адресою.

Teresa de Ávila

Берніні. Екстаз Святої Терези - програмний твір з історії світового мистецтва.

Про нього можна говорити багато. Наприклад, про те, що то шедевр мистецтва бароко. І про майстерність Берніні, який "умудрився" витесати з мармуру усі ці складки. Але цього буде не досить, якщо не згадати про саму Терезу Авільську - іспанську монахиню XVII ст. А ще краще подивитися. Правда прийдеться читати титри, щоб зрозуміти іспанську. 

Фільм вражаючий і часом навіть трохи шокуючий. У видіннях Тереза бачила Христа. До неї промовляла Марія. Хочете дізнатися, чому Тереза Авільська піднімалась на 15 см. над землею?

А ще вона написала "Внутрішній замок" про свій досвід молитви.

Допоможіть своєму чоловікові

Помаранчева революція застала мене у Вроцлаві. Ми зі студентами лазили по Вроцлаву з синьо-жовтими стрічками, мітингували на Вроцлавській площі, а голосувати їздили до Кракова. До Києва я добралась, коли звучали завершальні революційні акорди. Тоді мені було двадцять з добрим гаком.

Ця революція крутіша ніж помаранчева. Але сьогодні я не у Києві. Тому, що мені не двадцять, тому, що я не чоловік і тому, що двоє маленьких людей потребують моє опіки. Інакше я була б там.

Я не писала про революцію. Що я про неї знаю? Я майже безвилазно сижу вдома з дітьми і дізнаюсь про все з розповідей чоловіка та з інтернету. Так, але саме тому, що я вдома, мій чоловік знову поїхав до Києва, уже втретє.

Мама  з лікарні по телефону питає: "Може не пустиш? Там, кажуть, таке вночі робилося!" Мовчу. Як же я можу не пустити?

Учора пощастило побачити довжелезну колону студентів Універу, які йшли на львівський майдан. Чому вони всі усе ще тут? У Києві потрібна КОЖНА людина.

Моя стрічка на фейсбуці заповнена київськими фотографіями колег, студентів, знайомих. Народ ви і самі знаєте, що ви зараз на місці. Назар також там. Жінки і дівчата, а де ваші чоловіки та кохані? Усім зараз не легко. Відпустіть охочих їхати, підтримайте тих, хто ще вагається, натякніть тим, кого хата скраю, і допоможіть зібратися в дорогу. Чує моє серце розв'язка близько.

З хвантазією

Катерина Магденко. Туристичний рекламний буклет про Ольвію.

– Катю, як вам вдається все встигати, поділіться, будь-ласка секретом з одногрупниками? –попросила я вчора студентку ІІ курсу акторського відділення Катерину Магденко, після того як вона представила нам свою чергову презентацію, як завжди цікаву, як завжди натхненну, і, тому таку не схожу на інші.

– Вона тиждень хворіла! – знайшов швидку відповідь хтось з групи, зрозумівши мій не дуже "тонкий" натяк.

– Ну не кажіть, Катерина все встигає уже принаймні два з половиною місяці – відповідаю.

– Не знаю, треба напевно придумати якусь розумну відповідь – відповідає сама Катя.

І вона дійсно не знає. Бо у неї немає проблеми з виконанням завдань. Вона їх просто виконує, причому не для галочки і не для балів, а тому що їй цікаво. І цікаво не тому, що запропоноване завдання якесь супер-бупер-незабутньо-вражаючо-офіґенне. А тому, що у Каті багато різних зацікавлень і вона вміє знайти у завданні те, що цікавить саме її. Коли ми вчили Єгипет, у неї виявилась груба ілюстрована книжка про Єгипет, а з античних міст Катя вибрала Ольвію, адже сама вона з Миколаєва.

Але навіщо їй і таким небагатьом іншим все це треба? Може тому, що вони уже знають про «Крапки» і мають проактивну життєву позицію?  Адже, у навчанні, як і в будь-яких інших життєвих ситуаціях ми опиняємося перед вибором: «за» «проти»  чи «утримався».  Такі як Катя – «за», їх навчання зовсім не обтяжує, і навіть радує. Хтось – «проти», тому не ходить на пари, ігнорує систему, робить те, що йому подобається, і, врешті, йде шукати щось краще. Більшість вибирає «утриматись» і … спати на парах, виконувати завдання для того, щоб відстали і щоб щось поставили, і щоб (о коли вже цей день настане!) отримати диплом. Вибрати останній варіант, це те саме, що й вибрати нудну роботу за хоч якісь гроші з мрією про вихідні, і проводити їх потім ... перед телевізором. На більше не хватить хвантазії. 

Катерина Магденко. Туристичний рекламний буклет про Ольвію. Розгортка.

Літературна їжа

Ідея спекти булочки з корицею виникла, коли минулого року наш старший син Юрко претензійним тоном заявив: «У ваших булочках мало кориці!». Насправді у моїх булочок взагалі не було кориці, але прочитавши втретє пригоди Карлсона, Юрко на кожному кроці сипав цитатами з книжки.

Рецепт стягнули з нету (може кому придасться, але перепрошую, на іноземній мові і цукру в корицю давайте менше). Хлібопічка як завжди справилася з тістом. Булочки вдалися і щезли ніби за участю справжнього Карлсона. Дві, що лишилися ми вирішили сфоткати для історії, але поки тривав процес зйомки, на наш натюрморт також хтось почав зазіхати.

Тепер це наші улюблені булочки. Але печу рідко, бо велика ціна того солодкого задоволення.

Сезанові яблука

Учора ми поставили яблука у контейнері на холодильник. А за ним у нас на стіні копія натюрморту Сезана, який я колись намалювала.

І тут я зрозуміла, як Сезан малював яблука. Тобто я це знала і раніше. Але тут я ніби побачила його натуру. У нього перед очима був схожий різнокольоровий натюрморт.

Коли захоплює дух

Марія Кміть (КМА-21)

У вас колись виникала колись думка, що студенти та викладачі спілкуються на різних мовах? До мене ця думка повертається знову і знову, і найчастіше, коли студенти здають мені свої роботи. Це коли ти говориш їм зробити одне, а вони приносять зовсім не те, або не зовсім те, що треба. Проте, чи слід у таких випадках проявляти принципіальність, відправляти роботу на доопрацювання чи знижувати оцінку? Я не про халяву. А про випадки, коли студент добре попрацював. Можливо це якраз те, що називається творчий підхід?

Звичайно, приємно, коли все роблять по-нашому. Може потрібно проявляти силу і терпіння, щоб прийняти  чужу ініціативу?  Простіше, змінити парадигму. І цінувати не виконавство, а свободу творчості. Радіти неправильності, новим ідеям, несподіваним рішенням. Тоді студентські роботи будуть не розчаровувати, а приємно дивувати, незалежно від вимог.

А у вас буває таке, що від студентської роботи у вас округлюються очі від несподіванки і захоплює дух? 

Р.S. Для творчості, щоправда, не обов'язково порушувати вимоги. Робота студентки акторського відділення Марії Кміть виконана з дотриманням вимог. Вони не стали на заваді, а були вихідним пунктом. Це, до речі, одна з тих робіт від якої захоплює дух.

Ти ж моя пательня!

Набридло їсти тефлон. 

Поміняла енну тефальку на двокілограмовий фірмовий чавун. А що, нормально.

 Аргументи за:
1)     екологічно (їсти тефлон шкідливо);
2)     надійно (біокераміка при першому ж перегріві дає мікротріщини і їжа починає прилипати; тефлонове покриття також поступово псується);
3)     економічно (була дорогуща, але довговічна з гарантією 25 років!);
4)     корисно (додаткове джерело надходження заліза у організм – то не жарт)

Аргументи проти:

1)      вага (трохи важко перевертати млинці);

2)      їжу класти на розігріту пательню (після тефлону треба звикнути);

3)      без олії, кажуть, не вийде

Мені підійшло. Смажену їжу їмо не так часто.  Ну і, як на мене, краще качати мʼязи чавуном, ніж їсти тефлон або мучитися з біокерамікою.

Без примусу

                                  Св. Августин

Коли нашому молодшому сину Климові ще не було двох років, він навчився говорити «не очу!», що означало «не хочу». Після двох років ми почули: «сям!», тобто «сам». Це називається криза двох років. Так діти утверджують себе як незалежні особистості.

Наш старший восьмирічний син, чесно кажучи, не дуже любить робити уроки. На англійськомовних сайтах нету можна прочитати ряд «законів» і порад, які зводяться, здебільшого до наступного: «Більшість дітей не люблять робити домашню роботу», «Ви не повинні заставляти дитину робити домашнє завдання» (нехай сама вибирає коли робити, але в один і той самий час щодня) і «Це проблема вашої дитини» (дайте їй зіткнутися з наслідками). Останнє звучить навіть трохи страшнувато. Але так американці вчать дітей самодисципліни та відповідальності,  допомагають розвинути впевненість у собі та інтуїцію, вчать формувати власну незалежну життєву позицію.

Студенти. Вони не скажуть «не очу» і не скажуть «мені не хотілося робити домашню роботу». Вони скажуть: «не встиг», «ой, зовсім вилетіло з голови», «поламався комп» або «ви не казали». Звичайно можна згадати про не набрані бали чи пригрозити майбутнім іспитом. Але яким буде результат?

Св. Августина примушували читати Гомера і він зненавидів греку. Найкращі результати навчання дає тоді, коли без примусу (необов'язкові завдання, можливість широкого вибору, можливість придумати собі завдання самому). А всі крапки над «і» розставляє «закон урожаю» (що посієш, те й пожнеш, або що вивчиш, те знаєш і вмієш). Але найголовніше те, що «вчити без примусу» означає також «з розумінням, повагою і любов'ю». 

Прокляття Єви?

Уявіть собі миле, енергійне, самовпевнене і дуже вперте французьке дівча з обличчям Софі Марсо, яке порпаючись у глині або довбаючи та поліруючи мармур творить скульптуру. А тепер уявіть вдвічі старшого поважного чоловіка з зовнішністю Жерара Депардьє. Ті двоє – це талановита жінка-скульптор XIX ст. Клодель і всесвітньо відомий Роден у фільмі "Каміла Клодель" (скачати тут). Вона для нього – пристрасть, він – сенс її існування. Він ліпить життя, вона – свою біль і страждання. Він багатий, вона – зводить кінці з кінцями. З розвитком сюжету миле дівча стає нещасною покинутою жінкою, що страждає на параною. Трансформація образу просто вражаюча (і поведінка, і костюм, і косметика). Довели… Або сама себе довела…

Мені бракувало хепі-енду. Проте, фільм класний. Він є чудовою ілюстрацією до біблійного тексту: "І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою" (Буття 3, 16). Це прокляття Єви. А може, просто то був НЕ ЇЇ чоловік?

P.S. Забула написати, що фільм пізнавальний. І Роден, і його майстерня, і гарно показано як скульптор працює.

«Урокі жизні» (до дня вчителя)

Ви думаєте, школа дає нам знання? Ні вона дає нам більше ніж знання. Вона дає нам уроки жізні.

Спогад 1. Середня школа.

1 вересня. Треба нести у школу квіти. Я уже знаю, що 1-го вересня квіти дуже дорогі, і що без квітів у школу йти не можна і що, то мають бути дорогущі троянди, бо, як казала наша історичка: «Айстри і жоржини – то віники».

Спогад 2. Старші класи.

Вчити історію було нудно. І от у мене «4» за рік. Вчителька історії говорить, що якщо хтось незадоволений своєю оцінкою, то можна перездати. Перездати не вдається. Нас ніхто й не збирається слухати. Ми чекаємо, щось вчимо. У вчительки не має часу. Нам страшно. Ми вирішуємо здатися. Через кілька днів однокласниця розповідає, що її батьки занесли вчительці каністру бензину.

Спогад 3. Старші класи.

Математика серед моїх улюблених предметів. Мій батько – викладач фізики. Він додатково займається зі мною. Ми розв'язуємо задачі зі збірника для тих, котрі поступають у вузи зі страшною народною назвою «Сканавій». Я знаю математику, і не можу зрозуміти, чому у мене знову «4» за чверть? І тут просвітлення: моя однокласниця мені розповідає, що її мама занесла вчительці «подарунок» у якому, зокрема, постіль, і дивується: «Як вона зможе на тій постілі спати?»

Коли я закінчила школу, я, як і більшість, засвоїла:

1)        щоб, до тебе добре ставилися, треба «носити», хоча б квіти;

2)        якщо не вчишся - оцінку можна купити;

3)        навіть, якщо вчишся, добру оцінку все одно часом доводиться купувати

«Уроки жизні» ми засвоюємо ще в школі. А далі ми уже «розумно» користуємося набутими знаннями. Ці уроки неправильні. З такими «знаннями» ми не складемо тест нашого життя. Чи ви думаєте «залік» до Раю можна буде купити? Чи може збираєтеся прийти до Христа з найдорожчими трояндами?

До речі. Хімія мені важко давалась, але мені поставили «5» з милосердям, а наш фізик був дуже доброзичливим чоловіком з гумором. "Урокі жизні" треба забути. Вчитися треба у добрих вчителів.

Зачаровані цукром?

Ви колись здавали стандартний аналіз крові на цукор? А тепер уявіть собі, що одного разу ви приходите за результатом, а тут оп – 6,01 при нормі 4,11–5,89. Що за фігня? Точно помилка – подумаєте. Тоді вам скажуть піти здати аналіз на глікований гемоглобін, який покаже середній вміст цукру в крові за останніх три місяці. Ну здали. В іншій лабораторії.  Результат – 6,02 при тій же нормі 4,8-5,9. І от тут вже вам прийдеться йти до ендокринолога, бо така ситуація називається «переддіабетичний стан». Тепер ви вирішуєте, що все – пора «замінати» з солодким. І от за два тижні ви нарешті доходите таки до ендокринолога і результат вашої глюкози – 3,4 (пам'ятаєте норму – 4,11-5,89 ?). Цукор у вас понижений і вас питають в лабораторії: вам не погано? А висновок лікаря звучить так: загалом з цурками у вас все нормально.

Це не вигадана страшилка з щасливим кінцем. Це моя історія. З вами таке, звичайно, статися не може. Ви думаєте я їла цукор ложками? Зовсім ні. Цукерок, печива і шоколаду практично не вживаю. Чай пʼю без цукру, а каву і солодку газ-бульку не п'ю взагалі. Тоді чому? А тому, що літо – це пора ягід та фруктів, які містять фруктозу – найшкідливіший з цукрів. Але самі вони не дали б такий результат. З чим ми їмо ягоди? – з цукром, а з чим каші? – з медом, який є по-суті тим самим цукром. А булочку з медом любите? Ну ще додамо всякі млинці, налисники, сирники і т.п.

Мені запам'яталась стаття «Зачаровані цукром (усе не так і солодко)» у National Geographic Ukraine. О, там ціла історія про те, як наше суспільство докотилося до цукрового рабства.

Знаєте в чому наша проблема? Ми прагнемо задоволення. Як пише NGU, «коли цукор потрапляє в кров він подразнює ті самі рецептори задоволення у мозку, що героїн і кокаїн. Будь-яка смачна їжа має таку дію – тому вона й смачна! – але цукор дає найвиразніший ефект. І  цьому сенсі він є справді наркотиком, що викликає звикання». А забагато цукру – шлях до діабету, проблем з високим тиском і серцем.

То що, його не їсти зовсім? Складно регулярно вживати наркотик малими дозами? А якщо настрій поганий… А якщо все дістало…  Ну але ж ви знаєте, що не треба «заливати» проблеми алкоголем, ну то його і цукром заїдати не треба. До речі, це і не допоможе, а лише посилить депресивний стан.

Норма? За рекомендаціями Американської асоціації серця це 6 і 9 ч. л. цукру в день для дорослих жінки та чоловіка відповідно (чоловікам не пощастило більше, це просто відсоток від щоденної норми калорій), включаючи доданий цукор в їжі, тобто солодощах і солодких напоях. У підрахунок не входить цукор у фруктах і молочних продуктах.

Солодке життя - це не життя з солодощами.

А в душі кожен - художник...

 Когут Юлія

Пам'ятаєте хто такий Поллок і як минулого року мої студенти-актори малювали картини у його стилі? А тепер уявіть собі групу культурологів, які вивчають "Історію мистецтва" і яким за темою "Що є мистецтво?" дано чотири завдання на вибір, причому не обов'язкових для виконання:

І. Подивитися фільм про Джексона Полока і відповісти на 10 питань, які стосуються його творчості.

ІІ. Подивитися фільм про Піта Мондріана і відповісти на 10 питань, які стосуються його творчості.

ІІІ. Намалювати картину у стилі Джексона Полока (гуаш, розмір мінімум А2).

ІV. Намалювати картину у стилі Піта Мондріана (гуаш, розмір мінімум А2).

Результат: у мене грубий рулон живопису і жодного виконаного письмового завдання. 

Висновки: 1) кожен у душі - художник... 2) Пікассо був правий: "Мистецтво змиває з душі пил буденного  життя". 

Крамаренко Ганна

Пономаренко Дана

          

Байбула Лілія та Доманська Анна

А ви в якому ряді?

Прийшли до мене на пару студенти-культурологи. Уявіть картину: заповнені перші три і останні два ряди, а між ними великий пустий простір. Запрошую сісти ближче: вам буде краще видно і т.д. Відмовляються. Думаю: чого вони сюди прийшли? чи є у них бажання вчитися? може вони чекають, що їх як у школі, заставлять вчитися? З'являються думки типу: то що мені треба то їхнє навчання?

Дослідження свідчать, що студенти, які сидять в перших рядах краще засвоюють інформацію і з більшим ентузіазмом беруть участь в процесі. Середні ряди є т.з. безпечною зоною. Найбільш неуважні займають бічні місця і останні ряди. На малюнку внизу показано скільки процентів інформації засвоюють студенти залежно від того, яке місце в аудиторії обирають.

Ну от і пара закінчується. Визріває план помсти. 

"А тепер, коли у нас залишилося ще трохи часу, для студентів в останньому ряді є особливе завдання: прошу по пам'яті зліпити Вілендорфську венеру, адже ви тепер знаєте як вона виглядає, які у неї пропорції частин тіла і чому". Беруться до роботи. В аудиторії з'являються  і інші бажаючі спробувати.

Муки творчості тривали хвилин п'ять. Дівчина, яка ліпила за власним бажанням, зробила швидше і була задоволена своєю роботою. Треба віддати належне останньорядникам: вони пожвавішали і теж справились. 

Висновок: 28% засвоєної інформації - надто мало. З останнорядниками треба боротися.

P.S. Навіть не сподівалась, що венери вийдуть такі класні. Праворуч - оригінал.

Справжній шоколад

Справжній натуральний чорний шоколад має складатись лише з трьох інгредієнтів: справжнього тертого какао, какао-масло та цукру/меду. Для отримання молочного шоколаду до основних інгредієнтів додаються вершки. Порівняйте зі складом будь-якої магазинної шоколадки і ви зрозумієте, якими беками і Е-ками нас годують шоколадні фабрики.

Справжній шоколад можна зробити самому, якщо дістати два перші інгредієнти зі списку (що в принципі цілком реально). Терте какао, до речі, то не какао-порошок з магазину, яке насправді є макухою (жмихом), що з нього вичавили усе масло. Згадані інгредієнти треба тільки розплавити на водяній бані і дати загуснути в холодильнику (у мене силіконова форма з сердечками). Натуральний шоколад ледь тане в руках, але смак просто неперевершений.

Це правдива історія

адже сценарій трисерійного художнього серіалу «Імпресіоністи» (2006) написаний на основі тогочасних листів, інтерв'ю та спогадів. Старий Клод Моне у своєму величезному і фантастично красивому саді з водоймами, містками, деревами та найрізноманітнішими квітами зі всього світу (сад Моне, до речі існує сьогодні, і його щороку відвідують півмільйона туристів) малює і розповідає журналісту про те як усе було в далеких 1870-х, коли виник імпресіонізм.

Фільм (скачати його можна тут, або знайти он-лайн) по-імпресіоністичному яскравий і кольоровий. Чудові краєвиди дуже ефектно вмить «перетворюються» у намальовані картини. Сюжет – не «страсті-мордасті», а цікаві історії  з життя художників, які показані не якимись алкоголіками чи збоченцями (ну може, Деґа трохи тим грішить), а швидше прикольними і благородними диваками.

Якщо ви усе ще думаєте, що на картині вгорі мазанина, подивіться цей фільм і ви, можливо, зміните свою думку. Якщо ви ще не знаєте, що там зображено «Схід сонця. Враження» Моне, або не помітили, що картина перевернута вверх дриґом, чи просто хотіли б дізнатися про імпресіонізм більше – тут вам розкажуть, всього за три  години, причому зразу про все і про всіх, а також з самого початку і до кінця. Якщо вас взагалі не цікавить мистецтво, цей фільм можна дивитись як захоплюючу життєву історію.

А починається історія так: благородний Мане, простодушний Моне, дивакуватий Сезан, хитрющий Дега і милий Ренуар прагнуть завоювати своїм мистецтвом Париж…

Атстойна спеціальність?

Знаєте яку освіту ви могли/можете здобути? Перелік напрямків та спеціальностей за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ України свідчить про те, що у вас був/є/буде великий вибір.

Свій вибір ви зробили/зробите при вступі. Але на першому році навчання більшість студентів робить його вдруге, обираючи майбутнє, якщо не на все життя, то принаймні на наступні чотири роки. Звичайно, можна все радикально змінити і на старших курсах (на таких студентів дивляться як на трохи звихнутих, бо «шо вже не міг довчитися і дістати диплом?») і після закінчення вузу, і навіть на старості літ. Але то швидше стосується «невгамовних шукачів», які становлять відносно незначний відсоток.

Ну от мої дорогі другокурсники свій другий вибір ви зробили. І ким ви станете? Суспільна думка каже, що є престижні і атстойні спеціальності. Насправді атстойних не існує. Успішну кар'єру можна зробити за будь-яким фахом. Існують тільки атстойні люди, які, здобуши освіту, не хочуть працювати, змінювати світ, служити Богу і людям, а прагнуть лише заповнити свої гаманці баблом, свої животи їдлом і бухлом, а свої мозги – телевізором. У них немає майбутнього. Христос відділить овець від козлів (Матвія 25:31-46).

Про вуйка з-під Домініканів

Знаєте того бронзового вуйка, що сидить біля Домініканів, задерши догори блискучий вказівний палець? Той cамий, за якого треба триматись, коли загадуєте бажання, щоб воно збулося (ефективність не доведена, але майже у кожному місті існує подібна легенда).

Так от, 2004 року поляки зняли про нього фільм. Адже, він, як пише їхня вікіпедія, - «polski malarz łemkowskiego pochodzenia, przedstawiciel prymitywizmu», котрий «był synem Polaka nieznanego z nazwiska … i Jawdoki Drowniak – ubogiej, głuchoniemej łemkowskiej żebraczki» (з приводу польськості – кожен тягне ковдру на себе).

Никифор 1932 р. (на бомжа не подібний)

У фільмі художник показаний мовчазним, дивакуватим і хворим на туберкульоз бомжем, який облизує свої пензлі. Він постійно щось малює (правда його роботи вам покажуть лише в кінці фільму, причому всі відразу). Декілька раз вам покажуть лемківську церкву і ви почуєте, що він лемко.

Це не моя рецензія:

«Я можу тільки припустити, що це кіно смішне або зворушливе лише для тих, кому відомий цей художник. Мені він був не відомий і я виявив, що фільму дуже не вистачає змісту, глибини ... і мистецтва.

Ми бачимо тільки останні роки життя Никифора. Ми не бачимо його юності, як він став художником, хто надихнув його, як він працював, взагалі нічого, тло не показане. Ми ледь бачимо його роботи, за винятком фінальних титрів. Актор, який грає Никифора показує його непривітним, несимпатичним і навіть тупим. Він грає звичайну чоловічу роль, але не грає художника.

Так, цей фільм отримав нагороди. Але я не можу зрозуміти, чому. Ми не можемо скласти собі уявлення про характер Никифора, а тому, це була марна трата мого часу».

Згодна, фільм не дуже вдався. Але це той випадок, що краще хоч щось побачити і дізнатись про лемка Никифора-Епіфанія Дровняка (1895–1968) – геніального художника-примітивіста зі світовим ім'ям (дійсно світовим, а не тому, що у нас люблять красномовити), ніж щодня проходити повз «незнайомого вуйка». Никифор там дійсно трохи ніякий, але культурне тло: соціалістична Польска 1960-х років та, зокрема, лемківське село Криниця зовсім таки нічо…

  

P.S. У травні 2013 у Києві відбулась виставка робіт Никифора, вперше за Незалежності.

P.S.S. Никифор намалював 40 000 картин на папері, сторінках зошита, сигаретних коробках, і навіть на клаптиках склеєного паперу. Не чекайте натхнення, не шукайте визнання. Працюйте.

                      Львів (на жаль фрагмент)                                     Пейзаж з церквою

Солодкий відпочинок

Відпочинок в Карпатах має свої переваги. Чисте свіже повітря, гірські краєвиди, козяче молоко і ягоди. Ягоди тут впродовж цілого літа. Після суниць з’являються чорниці (які тягнуться мало не до початку вересня!), потім малина, за нею ожина і ґоґодзі (те саме, що брусниця). Пора морозити літо.  І прийшов час варити варення – домашній натуральний продукт.

Солодкий запах малинового варення наповнює дім, а діти вправляються у графічному дизайні, виготовляючи етикетки. Разом з солодким варенням привезу до Львова солодкі спогади.

Ампа з амбаму

Пам'ятаєте наш амбам? Наступна сторіночка - наступна гра.

Ампа (лампа)

Діти в захваті від електрики. А якщо лампу можна ще включати, виключати і навіть викручувати лампочку – взагалі кайф. Так і народилась ця гра. Вона також пізнавальна і розвиває дрібну моторику.

Матеріали: кольоровий папір та картон, ножиці, клей.
Підготовка: вирізаємо і наклеюємо на папір лампу будь-якої форми і вимикач до неї, шнур малюємо. Вирізаємо, бажано з картону (для міцності), також три лампочки: 1) "справну, яка не світить"; 2) "таку, що світить" і 3) "у якої згоріла нитка розжарювання".

Сценарій: ставимо справну лампочку, яка не світить (мал. 1), тиснемо вимикач  -   включаємо, міняючи лампочку на ту яка світить (мал. 2), далі на ту що згоріла (мал. 3). Тепер вмикаємо-вмикаємо-вмикаємо, а вона не світить. На третьому малюнку видно як Клим сам викручує лампочку, примовляючи при цьому "кх-кх-кх-кх". 

Зішестя Святого Духа

Наче метеоритний дощ з неба сходить Святий Дух. Апостоли подібно до звичайних людей реагують на цю подію як на стихійне лихо. Багато наляканих, дехто інстинктивно намагається врятуватися втечею. Жінки реагують спокійніше: вони виявляють покору і шану. У центрі – велична Марія, Мати Божа, яка стоїть впевнено і непорушно, склавши руки на грудях та повернувши погляд до неба (можливо вона знає що відбувається? можливо бачить більше ніж інші? можливо виявляє найбільшу покору і довіру?). 

Це полотно намалював французький живописець XVIII ст. Жан ІІ Ресту. Ви колись чули про такого художника? Швидше всього ні. Адже він не малював популярні у XVIII ст. пасторалі (це коли пастухи та пастушки обнімаються і цілуються на природі), чи розваги тогочасного дворянства як Фрагонар (його цікавив тільки заробіток), чи одалісок як Буше. Але з ласки Божої він намалював одне з найвідоміших живописних зображень Зішестя Святого Духа. Художник не йшов у мейнстрімі. Він вибрав інший шлях. Вибір є завжди.

Заморозити літо

Цьогорічна довга зима таки скінчилася. І сьогодні у тридцятиградусну спеку той квітневий сніг видається не більш реальним як призабутий сон. Через пів року, очікуючи Різдва, таким самим далеким і нереальним буде видаватися і цьогорічне літо, разом з його сонцем і теплом. Як сувенір з цього літа я заберу у зиму заморожені ягоди. Я вже зараз уявляю суничний кокель у січні і   полуничний тортик на дитячі день народження у жовтні та квітні, чорниці у зимовій вівсяній каші і перетерте з цукром чорнопорічкове пюре до весняних млинців. З початком ягідного сезону! 

Стережіться гордині

 – зверхнього ставлення до своїх ближніх на нижчих сходинках кар'єрної чи соціальної драбини. Але не тільки. Бо значно страшнішою хворобою є гординя тих, хто дивиться знизу вверх.  

Симптоми  хвороби – лихослів'я, плітки, заздрість, ревність. Масштаби поширення – пандемія. Люди ходять на роботу і вважають, що їх (таких класних!) недооцінили, недолюбили і недоповажали. Заздрять чужому (звичайно ж незаслуженому!) успіху. Обмовляють відсутніх, намагаючись піднести себе у своїх же очах. Слова схвалення та вдячності стали рівнозначними визнанню своєї нікчемності.

Як не заразитися цією напастю? Зробити щеплення скромності та щирості. Знайти свою справу і працювати докладаючи зусилля. Допомагати іншим і берегти своє серце, яке насправді знає, що щастя не у грошах, кар'єрі та славі, яких здобуваєш, а у вкладі, який ти робиш. 

Вознесіння

Це «Вознесіння» намалював Сальвадор Далі. Він намалював картину через вісім років після «космічних снів», які бачив у 1950-х. Христос зображений так, як могли би бачити Його під час Вознесіння учні. Під ногами Христа не лише учні, а також ми і увесь земний світ.

«Вознесіння» Далі і містичне, і водночас таке реальне. Мені пригадалася розмова нашого старшого сина Юрка з його другом Марком (обоє першокласники) на тему існування Бога:

Марко: Бога немає, бо в небі літають літаки і ракети.

Юрко: Ти що, це не то небо, то небо в п'ятому вимірі!

Після захисту диплому: витираючи сльози

Якщо захист диплому нагадує війну, то аудиторія після захисту – поле після битви. Більшість студентів, звичайно, переможно усміхається, але у декого на очах виступають сльози.

Що сталося? – поставили погану оцінку

Чому? – причин море

Хто винен? – ціла купа претендентів

І дійсно, чому так сталося? Може дипломник недопрацював і оцінка цілком справедлива? А може йому не вдалося достойно представити свою, цілком нормальну, роботу? Може керівнику треба було знайти аргументи і відстояти кращу оцінку? Може вимоги комісії були завищеними? Може репутація студента не дуже позитивна і члени комісії були упередженими? А може те і те? Чи все зразу? Стоп. Це вам нічого не нагадує? Адже сценарій звичний. Чи то через наші власні чи чиїсь помилки, чи то через нереалістичні очікування, з нами знову і знову трапляються події, з якими ми не згідні. І ми шукаємо винних, а тоді приймаємо поразку або вирішуємо домагатися справедливості.

В додатку до мого диплома три четвірки. Лише з однією з них свого часу я погодилась на всі 100%. Дві інші, натомість, уважала чорною несправедливістю. Сьогодні, через багато років можу сказати, що ті четвірки не відіграли в моєму житті жодної ролі, адже важливою була лише наявність самого диплома. Звичайно приємно, коли вашу роботу оцінюють високо. Але за несприятливого розвитку подій, важливо пам'ятати, що найкраща дипломна робота – захищена.

Захист диплому: як на війні

Уже саме слово «захист» означає, що пора зайняти оборонну позицію. Отже, це стан війни?   Часом члени комісії вирішують, що слід одразу підписати з вами мир і відпустити у світ з добрим словом, часом готові прийняти ваше щиросердне розкаяння у помилках і недопрацюваннях як добровільну капітуляцію, а часом вирішують просто вбити вас каверзними запитаннями.

Багато студентів перед захистом диплому мріють, щоб в них зовсім не пуляли питаннями. Вони бояться, що не знатимуть відповіді, і тоді – поразка, а з нею ганьба, сором і погана оцінка. Так, кулі доводиться відбивати. Але знайте, кулі не завжди є ворожими: часом то кулі союзників. Питання іноді задають не для того, щоб вас знищити, а щоб ви могли як найкраще представити свою роботу, яку крім вас, швидше всього, повністю ніхто не читав. Якими б не були мотиви членів комісії (ще один варіант: їм скучно і вони хочуть розважитися), не треба боятись питань. На відміну він повстанця на картині Гойї, ви не беззбройні. Ви цілий рік (ну хоча би останніх пару місяців) зводили оборонні мури, тож цілком готові відбити навіть найагресивнішу атаку. І ще, з боротьбою приходить перемога. 

Амбам

У нас є амбам. Це не загадкова тварина і не екзотична закордонна річ. Але точно унікальна та оригінальна, як і сама її назва. Амбам – це «альбом» на мові нашого Клима. У альбомі ігри-розвивалочки. Ми почали бавитися в них ще до того, як нам виповнилася два роки. Наші ідеї прості та швидкі у виконанні, адже, як відомо у мами ніколи немає часу, а діти зовсім не вміють чекати.

Одним з перших у нас з’явився ТОРТ.

Матеріали: кольоровий папір, клей, палички для рахування (стягнули у старшого брата-першокласника), пластилін.

Підготовка: вирізаємо і наклеюємо на папір будь-яке зображення торта зі свічками.

Сценарій: беремо сірник, чиркаємо об будь-яку коробку – запалюємо, приліпляючи на пластилінову сірникову головку вогонь; запалюємо сірником свічки; задуваємо сірник і почергово свічки, забираючи вогонь. Цей торт ми не їмо, бо для цього у нас є інший торт на іншій сторінці.

Домашній

Йогурт, як і хліб, є ще одним домашнім продуктом з категорії «це просто». Адже, для того, щоб зробити йогурт потрібно мати: йогуртницю (для зручності), молоко і закваску. Цей йогурт не тільки, як кажуть в рекламі, «смакує по-домашньому», він і є домашній, а це означає, що він натуральний, корисний і смачний. А ще без Е (і інших синтетичних А, Б, В, Г, Д)-додатків. Бачите на фотографії особнячок з червоним дахом? Так от, між домашнім і магазинним йогуртом така ж різниця як між цегляним будиночком, який господар дбайливо побудував для себе і зведеною з дешевих будівельних матеріалів сумнівної якості та, що не виключено, можливої шкідливості дев'ятиповерхівкою.

Я вмію

                                            Вероніка Шостак

                                                 Анна Брацук

                                            Сергій Гоменюк

Колись дуже давно, мабуть у доісторичні часи, ще навчаючись на 4 курсі Львівської академії мистецтв, я працювала вчителем малювання у звичайній середній школі. Пам'ятаю, як школярі-п’ятикласники могли впевнено намалювати що завгодно, пам'ятаю і шестикласників, які могли дещо намалювати і, звичайно, семикласників, які вважали, що малювати вони абсолютно не вміють. Так приблизно у віці дванадцяти років більшість з нас закінчує свою «художню кар'єру». Для багатьох це також час, коли цінність знань та умінь назавжди зупиняє бажання творчості. Як писав Абрахам Маслоу у "Motivation and Personality" (1954), креативність властива кожній людині від народження, але більшість губить її в процесі соціалізації і лише дуже мало людей виносять з дитинства або ж знову здобувають вже у дорослому віці.

Це практичне завдання з «Історії образотворчого мистецтва» для студентів-акторів не було обов'язковим. Формат – як мінімум А2, фарби – гуаш, техніка – як Поллок. Більшість виконала завдання з задоволенням. Ніхто не скиглив: «я не вмію». Бо вони люди творчі.

Науковий керівник: друг, ворог чи ніхто

Прочитала в неті про обов'язки наукового керівника. Ні то був не міністерський документ (як добре, що такого не існує!), то навіть крутіше – неписані закони. У трохи спрощеному вигляді це виглядає так:

1. науковий керівник призначається з метою «надання теоретичної і практичної допомоги під час написання дипломної роботи» – отже, він помічник, ДРУЗЯКА

2. науковий керівник не є ні співавтором, ні редактором дипломної роботи, а отже дипломник не має розраховувати на те, що керівник поправить в роботі всі помилки – НІХТО

3. на першому етапі науковий керівник консультує при виборі теми, розглядає і коректує план роботи, дає рекомендації при укладанні списку літератури – ніби помагає, ДРУГ

4. консультує з питань, які викликають труднощі – о, знов помагає, таки ДРУГ

5. в процесі роботи науковий керівник є опонентом, він вказує дипломнику на недоліки його роботи і рекомендує їх виправити – ага критик і роботою нагружає; можна сприйняти як ВОРОГА

6. До рекомендацій керівника дипломник може відноситись критично. Він може їх відхилити, адже відповідальність повністю лежить на ньому – значить таки НІХТО

7. Після отримання остаточного варіанта роботи, науковий керівник виступає експертом, складає письмовий відгук, у якому рекомендує чи не рекомендує роботу до захисту – так, схоже дружба закінчилась і тепер студент може навіть нажити собі ВОРОГА, особливо якщо  здуру вирішив скористатись порадою у пункті № 6.

Отже, в ідеалі керівник мав би бути ДРУГОМ або НІКИМ. Зауважте, це великою мірою мало б залежати від студента, адже на ньому «висить» уся ініціатива і відповідальність. Під час написання роботи студент можете сприймати керівника як ВОРОГА, особливо якщо дуже чутливий до критики, або взагалі не планує себе переобтяжувати такими дурницями, як написання курсової чи диплому. Але якщо подивитись з іншого боку, послуги керівника зовсім не є обов'язковими.

В реальності. Якщо керівник абсолютно не подібний не мати Терезу, нехтування його порадами, може призвести навіть до того, що студент не отримає рекомендацію до захисту. Так, в реальності керівники бувають різними. Так, в реальності студенти бувають різними. Так, в реальності стосунки бувають різними. Але робота завжди тільки студентська, тому студент її має захищати, з ДРУГОМ, без НІКОГО чи навіть всупереч ВОРОГОВІ.

Ти не розумієш

– Чому ти не намалював мене?

– Тому, що ти не розумієш.

– А вона розуміє?

Це діалог між  художником і його дружиною з фільму «Дівчина з сережкою» («Girl with a Pearl Earring», 2003). Він, мабуть, найкраще репрезентує вишуканий романтичний фільм про нідерландського художника XVII ст. Яна Вермеєра, його близькі, але цілком пристойні, стосунки зі служницею-моделлю і про їхню спільну пристрасть – мистецтво. Якщо коротко, то фільм про спорідненість душ.

Фільм, зокрема, сподобався тим, що мало тексту і багато візуальних образів. Побут відтворений так само старанно і деталізовано, як на тогочасних голандських натюрмортах. Здається можна відчути свіжий запах щойно випраних простирадл, розвішаних на подвір'ї, солодкуватий запах овочів, які готуються на кухні, трохи різкуватий запах фарб, замішаних на розчиннику та лляній олії. Ракурси, жести, погляди продумані і значущі, а окремі кадри повторюють відомі картини художника, на яких жінки в затишних інтер'єрах займаються простими домашніми справами .

Мої студенти дивилися цей фільм. У них було спеціальне завдання. Цей уривок з творчої роботи студентки другого курсу акторського відділення Анастасії Дєлайчук може переконати подивитися цей фільм  мертвого:

«Йому пощастило. В світі, де так важко знайти того, хто по-справжньому міг би зрозуміти, він зустрів її –  ту, котра пробудила від сну. Ту, котра відчула ритм серцебиття і стала причиною його пришвидшення. Вона – єдина, хто його розумів, кому він міг би відкрити своє серце. Тільки їй він міг довірити роботу з фарбами. Тільки з нею він міг розділити свої думки. Вона та, що стала музою.

І, як не дивно «вона» - не його дружина, це прислуга, яка навіть читати не вміє. Проте,  в ній було те, що зуміло викликати довіру, більше того - запалити полум'я творчості, стати джерелом натхнення.

В ідеальному світі, де не має місця матеріальним благам, ніхто не посміє говорити про мистецтво як про товар».